Із Росії мені пишуть: у 'Слівках' була наша, а стала 'фашисткою' – Алла Мартинюк


23 лютого 2019, субота, 14:03 | Джерело: https://www.radiosvoboda.org/

Переглядів: 181

Із Росії мені пишуть: у "Слівках" була наша, а стала "фашисткою" – Алла Мартинюк

Іще з Другого Майдану, а особливо під час війни українську співачку, колишню солістку поп-групи «Слівкі» Аллу Мартинюк цькують у Росії. Про це вона розповіла Радіо Свобода. Як каже Алла, їй не можуть пробачити волонтерство на Донбасі й пишуть: у «Слівках» була наша, а стала «фашисткою». За словами Алли, вона не реагує на бруд і продовжує їздити на фронт. Водночас не перериває кар’єру співачки. Але, не маючи достатніх грошей, виконавцю популярної музики важко розкритися, стверджує Алла Мартинюк. І додає: її новим кліпом зацікавилися більше у Німеччині, ніж в Україні. У цьому кліпі також знявся російський актор, учасник війни на Донбасі на боці України Анатолій Пашинін.

Олександр Лащенко: Пані Мартинюк, у нас дата така ж – 23 лютого. Не дуже весела. З одного боку…

– …раніше було свято навіть.

– Я маю на увазі втечу Януковича. Саме 23 лютого, 5 років тому, 2014 року – все. Віктор Федорович – де він тоді вже був? Не тільки у Харкові, вже й втік до Росії через Крим. Можна було відвідати «Межигір’я». Була ознака – все, ніби перемога. Потім почалися наступні події… Пам’ятаємо. Крим, Донбас і так далі. Ми зараз поговоримо, що далі. А коли ви були на Майдані, пані Мартинюк – медична служба, так?

– Так.

– До кола, так би мовити, ваших обов’язків що входило тоді?

– Знаєте, як це було? Щоб не присвоїти мені якихось більших регалій, як є в житті. Я не була там щодня, у медичній службі. Саме під час обстрілу (це десь о п’ятій ранку) я прокинулася…

– Це 20-е число?

– Під час обстрілу. Перший день, так. Я тоді подзвонила дружині мого брата. Вона – анестезіолог. Вона дійсно спеціаліст. Я забрала її з «Охматдиту», клініки, і ми поїхали до Софійської площі. Нас тоді довезли до фунікулера, тому що йшли обстріли – не можна було йти пішки. Ми піднялися і пішли саме в той пункт, де приймали поранених.

Що було в моїх обов’язках? Це я бігала з реанімації, там була така кімнатка, от саме храм, а там ще маленька така церква, де в нас лежали поранені. Я тоді дізналася буквально за 10 хвилин, що таке ендотрихіальна трубка і все інше. І допомагала саме нашим лікарям із цією процедурою, тобто носила різні уколи, шприци. Я сама не колола, не робила ніяких… не зашивала…

– Але на ношах? На ношах у тому числі носили?

– Звісно. Ми все це і приносили. Перший поранений був. На моїх очах принесли. У нього було поранення у сідницю. І ця кров хльостає. Це було дуже страшно.

– І загиблі, так?

– Це просто жах! Там було дуже багато загиблих. Просто клали їх на землю. І в храмі. Це було дуже страшно! Потім, на наступний день, ми вже були в готелі «Україна», на майдані Незалежності.

Алла Мартинюк на Майдані, 2014 рік

– Біля консерваторії?

– Так. Ми ще тоді ввечері піднімалися туди, нагору. Нас не хотіли пропускати, тому що снайпер сидів на даху. Але там йшла тоді (я пам’ятаю) преса. І ми якось з пресою прошмигнули. Я зараз думаю: Боже, це ж що треба взагалі в голові мати, бо це наскільки було ризиковано, аби тільки допомогти, аби тільки туди? Я не знаю. Це просто якесь запаморочення було тоді в голові. Ти тоді не розумів, не думав про те, що ти можеш загинути, ще щось. Це був настільки дух патріотизму, що ти розумієш, що ти просто не можеш зараз сидіти вдома, що ти там готовий зараз померти, але тільки врятувати б інше життя, тільки б зробити щось заради змін у нашій країні. Тобто це був дійсно якийсь… Знаєте, як потім на нас говорили, що там одні наркомани, в чай підсипали щось. Це така взагалі маячня! Це брехня дуже велика. Ні! Ми, можливо, і були там «наркоманами», але це тільки цей «наркотик був» – це була саме любов до Батьківщини, до своєї країни.

– Пані Мартинюк, ви від самого початку як волонтер їздите на фронт. Майже п’ять років… Можете порівняти 2014 рік, 2015-й і зараз? До речі, коли ви востаннє були на фронті?

– У грудні. Нещодавно.

Алла Мартинюк

– Які ваші враження?

– По-перше, тут можна навіть декілька сфер розділити. 2014 рік – забезпечення нашої армії жахливе. Але ніяких претензій до влади. Це тому, що просто ми не були готові до війни. Ми ніколи (слава Богу!) не відчували на собі раніше війни саме у 21-му сторіччі. Але люди були набагато активніші, які набагато більше переживали. Було якось легше об’єднати біля себе патріотів, які хочуть допомогти, які будуть сидіти, можливо, день-два – я пам’ятаю, як ми ці борщі сушили і все інше, як дійсно реагували на поранених, як збиралися швидко кошти і все інше.

– Підсумовуючи, у чому ж тоді приводи для оптимізму? У вас є вони?

– Звісно! Я вважаю просто, що зараз кожна думаюча людина в нашій країні має зрозуміти, що вона може зробити для того, щоб змінити щось у нашій державі. І тільки від цих людей, якщо ввійде в політику наша молодь, тоді, може, щось зміниться. Я все одно вірю в нашу перемогу, тому що я знаю наших добровольців, знаю наших хлопців – вони не відійдуть, навіть якщо завтра скажуть: все, у нас війна закінчилася і йдіть назад.

Алла Мартинюк разом з бійцями під час поїздки на фронт

– Вони не відступлять?

– Ні!

– Пані Мартинюк, переходимо до вашої частини життя, так би мовити, не воєнної. Не можу ж не поставити це запитання. Цей період ваш… Ви – киянка. І як ви опинилися у Москві? Що вас туди привабило? Та ж сама група «Слівкі» і так далі.

– По-перше, у мене був якийсь такий період дуже успішний. Все, за що я бралася, у мене вдавалося з 14 років. Тобто я спочатку почала моделлю працювати. У 9-му класі вже була «Королевою Києва». Потім ступила в театральний університет. І тоді я вже потоваришувала з дівчатами з «ВІА Гри», гурту, тому що я почала працювати на музичному каналі ведучою. І вони мені сказали, що проходить кастинг – піди, сходи. Але тоді кастинг був у Києві у гурт «Міраж». Я пройшла його і поїхала до Москви, тому що там потрібна була ще дівчина для ВІА «Слівкі». Я приїхала туди, і мене відразу обрали і до «Слівкі», і до гурту «Міраж». Тобто я заспівала…

Це було дуже смішно. Я навіть брала купальник балетний, бо я ж танцями займалася. Ось ці балетки. Я просто зараз розумію, як вони сміялися. Бо це ж шоу-бізнес – там приїжджають зазвичай у таких костюмах, все, а тут я така – студентка Карпенка-Карого. І вибрала я, звісно, гурт ВІА «Слівкі». Я тоді на другому курсі акторського факультету навчалася. І поїхала до Москви. Хоча, звісно, було шкода втрачати освіту. Я вже потім закінчила саме театральну критику, коли вже диплом отримала. Ось так я потрапила в шоу-бізнес. Ось так легко. Ось так просто. Так буває.

– Ви там недовго були. Два роки, якщо не помиляюся?

– Менше навіть. Рік.

– А чому завершилася ваша кар’єра там? Можете розказати?

– По-перше, позитивного було тільки того, що, звісно, приємно відчувати себе «зіркою», виступати, співати на стадіонах, їздити з гастролями. Ми їздили за кордон, і по всій Росії. Це були нові зв’язки, це друзі з шоу-бізнесу. По-друге, було погано чому? Бо цей директор, нашого гурту, був продюсером гурту «Міраж». І він мені мстив за те, що я вибрала все ж таки ВІА «Слівкі».

Алла Мартинюк разом із бійцями ЗСУ

– Хто саме?

– Це Сергій… На «Б» якось прізвище. Я навіть не згадаю. Це було «за царя Гороха». Тобто там відбувалися такі речі жахливі. Мене й не відпускали на вулицю. Я тільки з концертів, і додому, я не могла піти…

– У Москві?

– Так. Я не могла піти до ресторану, ще кудись. Мене завжди цькували за український акцент. Він у мене спочатку був. Потім я вже його позбавилася. «Хохлушка» там називали… Бувало таке, що мене штовхали, коли я по сходах йшла. Тобто це був жах. Це був деспотизм повний! Коли дівчата йшли десь посидіти з іншими артистами до ресторану, а «ти, давай туди», Тобто як до якогось вигнанця до мене. Потім вже, коли був гурт «Прем’єр-міністр», ще були інші хлопці, вони завжди за мене заступалися і навіть не спілкувалися з ними заради мене, тому що було їм неприємно, як таке взагалі може бути, взагалі такі відносини.

Так сталося, що у мене були дуже великі проблеми зі здоров’ям за півроку гастролей, тому що я дуже багато працювала з 14 років, ще й навчалася на «відмінно». У мене серце від народження було хворе. Словом, я злягла у лікарню. За цей період, поки я лежала у лікарні, повернули колишню учасницю, тому що їм потрібно було. Це ж конвеєр. Їм потрібно робити, працювати, концерти. І ось так я і пішла з гурту.

Алла Мартинюк у студії Радіо Свобода

– От ви – українська співачка. Ви ж у Києві народилися, ви казали, що говірку вам згадували у Москві. А є українська співачка, як-от Лобода, наприклад. От вони зараз ось так виступають, от вже коли війна відбувається. Можете прокоментувати?

– Не тільки вона.

– Я просто не хочу довго продовжувати цей список. Він чималий.

– Та це зрада. Це просто жах!

– «Ну, мистецтво». «Ну, співає людина». Це я цитую.

– Як можна розважати? По-перше, вони ж розважають не просто людей, які, можливо, навіть є нормальні люди, думаючі, які розуміють, що це відбувається. Їм навіть соромно за те, що відбувається тут. Я зараз про Росію кажу. Але ж вони-то розважають високих чинів саме. Це якраз-таки наш найголовніший ворог.

А як говорити зараз про наше «Євробачення», коли співачка Maruv увійшла до фіналістів. Як таке може бути?!

– Ви маєте на увазі відбір українського виконавця.

– Так. Як таке може бути?! А вона вже рік як співає в Росії і хвалиться у своїх інтерв’ю про те, як її люблять фанати, як вона любить теж це. Як таке може бути?! У нас п’ятий рік війни, а в нас дозволяють таким артистам? Навіщо ми робили ці всі квоти і таке інше? Тобто взагалі чому одних засуджують за те, що вони їздять у країну-агресора співати чи зніматися в кіно, а інші – нормально, теж їздять. Це що? Це теж корупція? Чи що? Ну, як це взагалі розуміти?

– Ви останні роки, коли триває війна, якийсь бодай зв’язок із російськими знайомими, можливо, друзями підтримуєте чи ні?

– Звісно. Я ж досі знімаюся в кіно. Звісно, я не їжджу до Росії. Але приїжджають сюди актори. І є актори, які дуже патріотичні, саме українські.

– А з тими, хто залишається в Росії і, можливо, позиція навіть провладна?

– Ні. З такими – ні, я навіть не спілкуюся. Хоча мені мій Віталій (чоловік Алли Мартинюк – ред.) каже, що от «у мене є такі, я спілкуюся, іноді дивлюся на тих, хто проросійськи налаштований, для того, щоб інформацію якусь, можливо, знати». А я кажу: я не можу так взагалі. Ні, у мене відраза, я відхрестила від себе цих людей і не спілкуюся з ними. Більше того, що у мене і кар’єра через це дуже сильно полетіла. Бо в нас там такі різкі листування були, що це к…ць. Особливо ще від початку Криму, бо я була на Майдані.

Алла Мартинюк і Віталій Аверін

– Мається на увазі листування з продюсерами у Росії? З ким?

– Актори, продюсери, режисери, оператори. Я пересварилася зі всіма. Ще все розпочалося Майданом, ще якось там воно було більш-менш.

– Можете назвати прізвища конкретні?

– Ні, не хочу. А коли Крим анексували і почали казати… Перший, хто там був, то це Паша Прилучний, головний герой серіалу «Мажор». Він: «Алло, що ти таке кажеш – Крим все життя був Росією!» А така: а-а-а, Пашо! А ми тоді ще на Майдані якраз із кримськими татарами. Я ж з ними поряд стояла тоді на всіх цих мітингах. Ні! І ось так, ось так, ось так все воно пішло. І, звісно, в мене нікого майже там не залишилося, з ким я спілкувалася б. Вони всі думають, що в мене просто дах поїхав, мабуть.

– Вас, грубо кажучи, «травлять», як Анатолія Пашиніна, з яким ви зняли кліп?

– Більше того, я на сайтах у них у всіх цих у списку, кого треба вбити. Я там є. Кого треба «прибрати» як «ворога Росії». І є деякі сайти, де мене виставляють і пишуть: подивіться, це зрадниця, наша солістка ВІА «Слівкі» була, а тепер вона – «фашистка».

– Все у соцмережах тільки? Чи, можливо, смс, телефонні дзвінки отримуєте?

– Ні-ні, не настільки. Телефон мій мало хто знає. Я мало кому його роздаю. Тому він так до рук і не потрапив. Але в соцмережах – так. Не просто у соцмережах, а це на різних сайтах. Не тільки мені особисто в приват пишуть, а це саме є сайти, де викладають фотографії. Там був взагалі жах! Виставляли туди, підкладали фото наших дівчат, які, на жаль, залишилися інвалідами війни, і казали: з тобою те ж саме буде. Дуже багато жахів!

Я навіть спочатку це дуже важко переживала, плакала, мені страшно було, до церкви завжди ходила. Це стільки ж негативу на тебе! А я дуже чуйна енергетично людина. Потім я якось вирішила поставити блок, захист для себе, і все. Зараз вже не реагую. Як тільки якийсь такий бруд ллється, то я не думаю про це.

– На фронті ви були як волонтер, на відміну від Олени Білозерської, яка воїн-снайпер.

Усе одно бували ситуації, коли ви опинялися під обстрілами?

– Я ж не просто приїжджала і їхала. У мене було навіть таке, що я близько 10 діб була на сході на першій лінії. Звісно, я постійно під обстрілами. У мене навіть було таке, коли я була з хлопцями на виході, коли вони працювали. Тобто навіть коли був контактний бій.

– Це який район? Можете назвати?

– А я зараз тоді підставлю хлопців, бо волонтери не можуть там бути.

– Добре.

– Тобто це було, щоб ви розуміли, 600 метрів від ворога. Лінія зіткнення – 600 метрів. І це було дуже страшно. Вони мені запропонували виїхати саме з ними на позицію. Мені було цікаво подивитися. Після цього я вже не роблю таких виїздів, бо дуже страшно.

– Я чому це уточнюю: ви говорите, що ви – людина емоційна, я так розумію, вразлива. Так?

– Так.

– А з іншого боку… Ви і на фронті, і заяви певні робите, і не приховуєте своєї думки. Ви – молода жінка, мама двох доньок. Як тут провести межу між обережністю, у хорошому сенсі цього слова, і щоб не бути людиною, яка себе не поважає за те, що вона боїться всього, скажімо так? Як для вас це? Чи можливо, чоловікам це важливіше? Можливо, сексизм присутній у моєму цьому уточненні…

– Це взагалі таке питання дуже цікаве, на яке я досі не можу знайти відповіді для себе. Тому що, коли я їду на війну, мене завжди совість так гризе, я плачу, я себе ненавиджу в цей час. У ніч перед відправленням я обіймаю дітей, сплю. Я розумію, що може зі мною щось статися. Потім, коли ти тільки заїжджаєш в зону, в тебе відразу весь страх, все воно кудись зникає. От я не розумію, як це взагалі відбувається.

– Той же Анатолій Пашинін, оцей кліп «Приховані зорі». Ви там фігуруєте, звісно, не зі своїм позитивним «Бріджит», а як Gretta. Так?

– Так.

– Розкажіть про це.

– Це така моя нова хвиля саме у музичній кар’єрі. Звісно, дуже важко зараз рухатися вперед, коли в тебе немає продюсера. Я сама продюсер. Алла Мартинюк – продюсер Gretta. І всі кошти, які туди вкладаються, мої власні кошти.

– Але ж кліп доволі такий… Він же ж не безкоштовно знятий. Як вам вдалося?

– Так, кліп не безкоштовно знятий. Я довго збирала ці кошти для того, щоб його зняти. Але, як показало життя, на жаль, у нас дійсно якісний інтелектуальний проект не дуже цікавий для наших глядачів. Їм цікаві попи у кадрі, щось дуже просте, легке. От як зараз завжди знімають.

Мені багато пропонували змінити контент, зробити те, що зараз «їсть» народ. Мені дуже боляче насправді через те, що нормальна музика, якісна, якщо в неї не вкладати великі кошти для розкрутки, реклами, так просто не зайде. На жаль. Але до мене звернулися і запропонували номінацію вже Berlin Music Video Awards саме з цим кліпом. Тобто Європа більше зацікавлена в мені, ніж Україна. Як це пояснити?

– От ви різко критикуєте і в нашому ефірі те, як відбувається відбір від України на «Євробачення-2019». Може це ви, вибачте, заздрите. Ви хотіли б взяти участь у «Євробаченні» як співачка?

– Ні. Я спілкувалася з тими, хто брав участь. Я не хочу зараз відкривати все, як це відбувається. По-перше, потрібно мати спонсора, тому що це великих коштів коштує. Підготовка саме. Тобто це ж не держава видає тобі кошти на…

– Дивіться, Джамала перемогла!

– Джамала – так. До речі, і Джамала мені дуже подобається. Я вважаю, що вона гідна цієї перемоги.

Алла Мартинюк

– Але в принципі як ви оцінюєте цей конкурс? Дуже багато критичних зауважень.

– Політичний він усе ж таки. Тут дуже багато залежить від відносин між державами, і все. Але це дуже гарний конкурс, цікавий. Я завжди його дивлюся. Заздрощів у мене точно ніяких немає. У мене є якесь, можливо, непорозуміння того, що відбувається: чому там якісь не дуже талановиті дівчата, які співають повну маячну, просто жах реально, вони в нас в «топі»? Чому люди це слухають? Чому знаходяться гроші на їхню розкрутку? А багато є думаючих, дійсно талановитих людей (я зараз не тільки про себе кажу, у мене велике оточення є музичне, яке зараз намагається просунутися вперед), на жаль, вони сидять десь у підвалах, грають, нікому не потрібні.

Я знаю, що у мене буде все круто. У мене зараз нова пісня готується. Вона буде хітом, я думаю, не тільки в Україні, а й за кордоном. У мене дуже талановитий хлопчик-композитор Микита Слюсарський. Він сам з Харкова, але зараз заради мене він приїжджає у Київ, щоб ми могли щодня працювати над альбомом. Тому потрібно просто рухатися. Звісно, якщо стояти на місці і тільки казати, що все погано, то нічого не відбудеться.

Алла Мартинюк у студії Радіо Свобода

– А щодо саме фінансування. Звісно, ви – не політик. Я не збираюся вимагати від вас декларації і так далі. Але преса повідомляла, що ви 5 мільйонів гривень, якщо не помиляюся, пожертвували на фронт.

– Не я пожертвувала, а це люди пожертвували. Я просто збирала. Та ну, ви що! Були б у мене такі кошти, то я була б вже, як Лобода – «зірка». Ні. Це вже навіть набагато більша сума. Це за цей час. Я все одно зберігаю чеки і все інше, тому що я знаю, що може в нашій державі відбуватися. Якщо, не дай Боже, колись якась там погана людина…

– Скільки саме вам вдалося за ці майже 5 років війни назбирати коштів і передати на фронт?

– Уже понад 5 мільйонів. Я зберігаю чеки, зберігаю все, тому що я думаю, що мало що хтось потім скаже, що я там щось для себе брала чи крала. Зараз дуже багато є «гнилих» людей, поганих. Але, звісно, я за свої кошти завжди їздила. Це на паливо йшло. Повірте, одна поїздка – десь 5–7 тисяч гривень. Це не дешево.

– На завершення нашої розмови. Якщо доля дозволить, років через п’ять ми з вами зустрінемося також, то ризикнете дати прогноз – що з вами може бути? Хоча б у загальних рисах? З Україною, з війною, з усім, що відбувається? Чи це взагалі не можна робити?

– Вангувати зараз? Я як екстрасенс…

– Я так уточню своє запитання: на що ви сподіваєтеся, що станеться через п’ять років?

– Я думаю, що війна за п’ять років вже припиниться. У нас будуть дуже гарні реабілітаційні центри, які будуть допомагати не тільки захисникам реабілітуватися, а ще й волонтерам, і жінкам. Я буду дуже відомою артисткою. Я відкрию свій фонд допомоги для тих, хто її потребує. А, можливо, ще через 5 років, тобто через 10 років, я сподіваюся, що в нас країна досягне того рівня, коли не ми вже будемо мігрувати за кордон, а в нашу країну будуть мігрувати взагалі люди. Це моя найбільша взагалі надія – це, звісно, припинення війни, наша перемога, і досягнути того рівня, щоб до нас хотіли їхати жити в нашу країну.

ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З АЛЛОЮ МАРТИНЮК – У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю

Перейти на першоджерело

НАЙЦІКАВІШЕ ЗА СЬОГОДНІ


11:23

Обстріл штабу окупантів азовцями

11:23

Справа Гандзюк. Головний підозрюваний дав свідчення на поліграфі

11:23

Закарпаття пішло під воду: опубліковані фото та відео страшного паводку

10:55

Анатомия российской журналжистики

10:55

Бойове застосування тепловізійних прицілів 'Арчер' - українські воїни б''ють по російських окупантах на Донбасі. ВIДЕО

10:55

Facebook за півроку видалив 3,4 млрд акаунтів, які поширювали спам і фейкові новини

10:55

В.о. першого заступника начальника Генштабу генерал Назаров відсторонений від посади, - Бутусов

10:55

Трамп дозволив розсекретити діяльність спецслужб у справі про втручання Росії у вибори

10:55

Терориста 'ДНР' із Харківщини засудили до 3,5 року в''язниці, - прокуратура

10:55

На сайті президента з'явилась нова петиція щодо відставки Зеленського

10:55

У половини українців можуть забрати пенсії: що робити

10:55

РК-360 МЦ 'Нептун': склад комплексу та ТТХ

10:54

КРИВОНОС: КЕРІВНИКІВ УКРОБОРОНПРОМУ ПЕРЕВІРЯТЬ НА ПОЛІГРАФІ

09:21

Богдан про Медведчука: Ми не бачимо його переговорником з нашого боку

09:21

Політв''язень Клих оголосив голодування, - правозахисниця Щур

09:21

Одного українського воїна поранено на Донбасі. Знищено двох терористів, за добу - 11 обстрілів, - штаб

00:28

Опубліковано офіційне спростування недостовірної інформації щодо позиції керівника 'Укренерго' Ковальчука про старт нового ринку електроенергії

00:28

На Донеччині окупанти на блокпостах не пропустили на ЗНО з української мови 71 школяра

00:28

Кількість 'замінувань' в Україні від початку року перевалила за 600

23:54

За останні 2 тижні на Донбасі фіксується зростання кількості обстрілів, у т.ч. з важкого озброєння, - ОБСЄ

23:54

Російська зброя на Донбасі: ГПУ оприлюднила чергові докази присутності армії РФ.

23:54

У Зеленського вважають жартом петицію про відставку президента

23:32

Обстріли Донецької фільтрувальної станції можуть викликати катастрофу, як на ЧАЕС, - Єльченко в ООН

23:32

Коломойський зустрічався з Аваковим у день інавгурації Зеленського. ВIДЕО

22:34

Нацгвардійці надали допомогу власникам підтопленого будинку

Більше новин