Унікальне “двоповерхове” селище посеред Полісся. Репортаж про життя біля заводу, якого нема


15 вересня 2020, вівторок, 11:22 | Джерело: https://life.pravda.com.ua/

Переглядів: 140

На північ від Чернігова, ближче до Білорусі, у лісах причаїлося селище Замглай з його багатоповерхівками - "сталінками" й "хрущівками".

Тут у квартирах не зачиняють двері, бо чужі не ходять.

Тут гаражів - чи не більше, ніж самих квартир.

Мотоцикли на кожному кроці, а велосипедам і числа нема.

Корови мандр ують центральною вулицею поруч з людьми й машинами.

Тут чоловіки - як не мисливці, то рибалки.

Нема тільки роботи, бо закрили завод, задля якого колись і збудували це селище. Люди опинилися на самовиживанні - у квартирах зі зручностями посеред Полісся.

Тут у квартирах не зачиняють двері, бо чужі не ходять

Вперше у Замглай я потрапив випадково проїздом. І - аж присів від подиву, бо ж не сподівавсь побачити у лісі охайне містечко з біленькими двоповерховими будиночками й палісадниками у квітах.

Про такі будинки зазвичай кажуть, що їх після війни будували полонені німці. З характерними трикутними фронтонами, квадратними балконами й еркерами, які в плані нагадують розрізану навпіл гайку.

У Замглаї дві хрест-на-хрест вулиці, що, власне, й утворюють поверховий квартал. А буквально в 200 метрах від будинків - масив типових радянських дач на шість "соток".

Тут живуть серед лісу, ще й дачі мають "під вікнами" квартир

Ти ба, подумалося мені, мало їм, що серед лісу живуть, так ще й дачі мають "під вікнами" квартир!

Цікавість в мені розгулялася з такою силою, що я іще раз спеціально поїхав у Замглай - дізнатися, що воно за дивне місце таке?

Що за дивне місце таке

У 30-ті роки тут розвідали поклади торфу з запасами близько 15 млн тон.

Назва Замглай походить від "за мглой" - у глибині боліт, вкритих димкою.

Тут працювала невеличка артіль - торф різали на "цеглини", сушили під сонцем. Було таке собі пічне паливо - не жарке, бо природньому вигляді торф має відносно невелику теплотворність.

Тут торф сушили під сонцем

Після війни на родовищі почали зводити торфорбрикетний завод під обладнання, вивезене по репарації з Німеччини.

Окрім двох артільних бараків ніякого житла не було, то ж цехи й перші гуртожитки виростали водночас. Так з'явилося селище Замглай.

Біля німецького заводу будувалися "німецькі "сталінки" під керівництвом німця Івана Карловича Бруна, який очолював у Замглаї будівельне управління.

Зберігся будиночок, і гараж при ньому, що їх особисто для себе спроектував Брун. Якийсь неслов'янський почерк у цих спорудах таки відчувається.

Будинок німця Івана Карловича Бруна
Навіть у гаражі якийсь неслов'янський почерк таки відчувається

У 1957 році запрацювала електростанція, а 1963 року - власне брикетний завод, який за перший рік дав 120 тис. тон продукції.

Що таке торфобрикет?

Це пальне - спресована торф'яна крихта, яка стає твердою як камінь і за калорійністю наближається до вугілля.

Для пресування торф нагрівали паром від електростанції, яка працювала на ; тих же брикетах, у виробництві яких брала участь. Таке от індустріальне кільце.

На старих фотокадрах видно виробничі цехи й подвір'я. Можна уявити, масштаби виробництва. Завод був найбільшим в Україні у своїй галузі.

У Замглаї було масштабне виробництво

На виробництві працювали 650 людей. В цехах було багато жінок, на болоті - майже всі чоловіки.

"На болоті" - мається на увазі на торф'янику, де йшов видобуток сировини.

Близько сотні тракторів постійно греблися на родовищі. З різного типу причіпним обладнанням вони фактично являли собою торф'яні комбайни: зрізали торф пластами, подрібнювали.

За технологією, перш ніж везти торф у заводські цехи, з нього по максимуму прибирали вологу. Для цього вже подрібнену крихту розкладали тонким шаром для просушки під сонцем.

Час від часу трактори спеціальними плугами обертали цю масу. Процес подібний до оранки.

Близько сотні тракторів постійно греблися на родовищі

Математика така: після осушення болота вологість торфу 60-70%, після подрібнення й висушування під сонцем вологість знижується до 40%.

Далі торф вагонами вузькоколійки везли на завод - на склад сировини, де зсипали у довгі високі бурти, які тут називали караванами.

За літо караванів мали насипати стільки, щоб вистачило й на поточне використання, і на зиму, коли роботи на болотах припинялися.

Мені довелось поспілкуватися з кількома колишніми трактористами. Усі як один згадували: видобуток торфу - то "майже каторга" - важкий труд.

Якщо не комари дошкуляють, то спека - кабіна трактора розжарена, хоч хліб випікай. Зі спецодягу - тільки труси.

Пізніше на більш нових модифікаціях тракторів з'явилися кондиціонери - стало легше.

Але люди на болотах добре заробляли, були молоді, сповнені життєвих планів і співали веселих пісень, аж гай шумів.

Брикети користувалися шаленим попитом на Чернігівщині й не лише. Кілометри машин по кілька діб чекали у черзі на завантаження.

Дещо абсурдно

Долю будь-якого подібного виробництва визначає близькість сировини. Коли вона закінчується - закінчується й завод.

За розрахунками, запасів замглайського торфу мало би вистачити на 60 років.

Але справи йшли настільки добре, що на урядовому рівні було вирішено збільшити випуск брикету. Добудували ще дві виробничі лінії.

Ну й, звісно, торф вичерпали раніше плану. До кінця 90-х сировини майже не стало.

Торф: чому він горить та його справжня ціна

Пробували експериментувати з технологіями - додавали до торфу подрібнене привозне буре вугілля, але надто сильного ефекту це не мало.

Не врятовувало й виготовлення торф'яних горщиків для садівництва, торфо-аміачних добрив тощо.

Та й попит на брикети з часом впав через дешевий газ і стрімку газифікацію населених пунктів.

Навіть замглайську електростанцію тоді перевели на газ - так стало дешевше, ніж топити торфом. Виходило дещо абсурдно: хто ж у вас купить дорогі брикети, якщо ви самі замість них купуєте дешевий газ?! Діло зійшло нанівець ;

Промовиста цифри навів колишній головний інженер заводу Василь Прокопенко: на виготовлення 1 тони торфобрикету йшло 2,15 тон торф'яної сировини. 1,15 тони - на забезпечення власне виробництва - електрики й пару.

Завод пустили під ліквідацію, обладнання вивезли, цехи зруйнували під фундамент вибухівкою. Лишили кілька споруд, на яких знайшовся покупець.

Поля стали ставками

Ми виїхали на старе відпрацьоване торфородовище, підняли квадрокоптер і побачили дивовижну картину: нескінченний (до обрію) каскад геометрично правильних озер - затоплених колишніх торф'яних полів, кожне розміром 500х1200 метрів.

Відпрацювавши одне поле торфу, за ним розмічали друге, третє ; Так поступово видобування віддалялося від заводських цехів.

На момент закриття заводу, найдальші копальні були за 18 кілометрів від заводського паркану.

Для осушення полів будувалася ціла мережа каналів і канальчиків, які зрештою сходилися до двох магістральних штучних річок.

Затоплені колишні торф'яні поля, кожне розміром 500х1200 метрів

Саме річок - вони так і на мапі помічені: річка Вир впадає в Дніпро, річка Замглай - у Десну.

Хоч видобування й припинене, джерела на колишньому болоті "працюють" - продовжують наповнювати водою річки.

І природа "вписала їх свій реєстр" - знайшла їм функцію. Зокрема у Вир щовесни заходить з Дніпра на нерест щука.

На початку я зазначив: у Замглаї - чи не кожен чоловік рибалка, або мисливець, або ж "два в одному". Так, озера годують.

"Куди діваєте рибу?" - спитав я в місцевих і почув у відповідь: "Як куди?! На базар - Чернігів забирає, скільки не дай!"

Джерела на колишньому болоті "працюють" - продовжують наповнювати водою річки

Отже, заводу не стало. Школа, дитсадок, будинок-інтернат, приватна пилорама й кілька магазинів хоч і дають робочі місця, але їх критично замало.

В основному люди працюють у Чернігові та райцентрі Ріпках, або ж заробітчанствують по далеких усюдах, включаючи закордоння.

Ну й чимало людей на самозайнятості поблизу житла: та сама рибалка, городництво, скотарство.

Про житло й опалення

У Замглаї 39 квартирних будинків - п'ять п ' ятиповерхівок і 34 двоповерхівки різних років. Усього 550 квартир, але також є приватний сектор на 100 дворів.

Свого часу робітникам заводу давали вибір: або ставай на квартирну чергу, або бери землю й будуйся. Тепер сектор приватної забудови тут називають "посьолком", а міської - "центром".

Дехто вже й покинув закривати вхідні двері на ключ. Навіщо, коли чужих нема?

У багатоквартирних будинках двері часто не зачиняють

До слова, у перший день мого перебування відверто проводжали мене очима хіба що діти - вони більш безпосередні. Дорослі споглядали, але цікавилися мною хіба, коли я сам до них звертався.

Наступного ж дня, коли побачили мене знову, та ще й за фотографуванням будинків, почали прямо питати: "Хто ви такий і чого вам треба".

І навіть зізнавалися: поведінка моя для них настільки підозріла, що люди почали перешіптуватися - чи не викликати поліцію?

Оскільки селище весь час стояло на балансі заводу, не виникало проблем з його обслуговуванням. Взимку гріли парові батареї від електростанції, цілодобово працювали безкоштовні лазні (тут було заведено митися щоразу після зміни, бо від торфового пороху робочі виходили чорні, як шахтарі.)

Сьогодні зберіглася селищна баня - її не важко впізнати по двом входам з фасадної частини - для чоловіків і жінок. Зараз баня не працює, але чистенька, охайна у свіжій побілці.

Приміщення лзні, яка працювала цілодобово

Коли закрили електростанцію, схаменулися: а як же в зиму входити - чим квартири обігріти?

Селищний горлова Олександр Красківський згадує, як в авральному режимі проектували й зводили нову котельню. Ціна питання була такою, що навіть замміністра інфраструктурі по два рази на тиждень особисто приїздив у Замглай і проводив наради.

На все про все пішло трохи більше трьох місяців. Тепло подали перед новим роком.

Котельна пропрацювала пару років, була зупинена й поставлена на консервацію.

Причина? Критично зношені підземні мережі. На водонагрів уряд гроші виділив, на водопостачання й відведення - ні.

Довелося громаді самоорганізуватися й облаштувати індивідуальне газове котлове опалення поквартирно. Так тепер економніше і вигідніше в грошах.

Щось мені здається, цю сторінку історії Замглая фахівцям варто вивчити ретельніше.

Будинки із характерними еркерами, які в плані нагадують розрізану навпіл гайку

Окрему цікаву історію тут мають дачі. У 80-х, коли почався дачний бум, кільком чернігівським підприємствам дали ділянки на околиці Замглаю.

Люди побудувалися, але років за 20 мода пройшла, а молоде покоління до батьківських маленьких домиків ставилося інертно і розвивати їх не хотіло.

Цінитися стали або дачі під самим Черніговом, або великі наділи під котеджну забудову.

Замглайські дачі подешевшали, і місцеві жителі (хто хотів) купували їх за символічні гроші.

І тепер живуть так: квартира в селищі, дача - метрів за 200, город - в інший бік метрів за 300, гараж - один близько, інший трохи далі, погріб - у дворі, корова з курями й свинями - метрів за 300 на протилежній від дачі околиці, літня веранда - під балконом квартири.

Замлайські гаражі мають вікна

Від дачі до корівника - 5-7 хвилин неспішної їзди на старому ровері "Україна", а як на мопеді - то це взагалі телепортація тіла з космічною швидкістю.

Так ї живуть. Головне - виходячи з хати, взяти потрібні ключі.

Про худобу

Ще з радянського часу завелася традиція тримати свійську тварину, та ще й в чималій кількості.

Але якщо для садибного життя це природньо, то для мешканців квартир зі зручностями - трохи дивакувато. Принаймні, так може здатися на перший погляд.

Але ж Замглай - селище автономне, з територіями проблем ніколи не було, то ж поблизу квартирних будинків почали виростати сарайчики з курками, свинями, козами. А далі більше - з коровами. Люди захопилися сільським життям у вільний час від життя робітничого.

Як пригадує колишній директор заводу Валентин Рублевський, у кращі часи замглайці тримали до 400 корів. І це - на дві тисячі мешканців!

Метрів за сто від крайньої п'ятиповерхівки починається ціле містечко з корівників, сінників, свинарників ;. Лабіринтами кривих вуличок гребуться кури.

Щоранку корів звідси женуть через центр селища на пасовиська. О шостій вечора - вертають назад. Господарі зустрічають кожен свою худобину на головному перехресті й радо супроводжують до хлівів - на вечірнє доїння.

Корів зустрічають на головному перехресті селища

У "тваринному кварталі" кілька людей на різний лад розповідали мені одну й ту саму жахливу історію: років п'ять тому в Замглаї завівся палій, який нищив вогнем кошари, сіновали, курники.

Пожежі виникали одна за іншою. Шукали. Підозрювали. Патрулювали ночами. Дуже "близько" підозрювали одну людину, натомість за руку не вхопили й довести провину не могли.

Підпали скінчилися раптово - по тому, як підозрюваний громадою чоловік помер. На цьому історія обривається і всі, хто мені її переповідав, без коментарів і висновків мовчки розводили руками ;

Але, час плине: сьогодні у Замглаї лишилося 48 голів великої рогатої худоби. Літні люди вже не мають до худоби сили, молодь - бажання.

Втім, міркую я собі, навіть і півсотні корів на 1200 населення - це також не мало. Зараз не кожне питоме село похвалиться таким стадом.

Про гаражі, мотоцикли й ровери

Гаражів у Замглаї чи не більше ніж квартир. І знову ж, це пояснюється тим, що землі достатньо.

Гаражі будували, хто хотів. У когось є й по три гаражі: в одному машина, в другому мотоцикли з мотоблоком, а третій - хай буде, бо син підроста.

Замглайські гаражі мають не лише ворота, а й вікна. Люди не бояться, що хтось залізе й вкраде. Чужі тут не ходять.

А окрім гаражів є ще погреби й веранди, літні кухні за 5-10 метрів від під'їздів. Щоб тихими літніми вечорами під стрекіт коників було пити чай не на спекотній тісній кухні, а по-людськи - на просторій веранді за кілька кроків.

Літня кухня біля баггатоквартирного будинку

Чи не в кожному другому замглайському гаражі можна відкопати старі "кардани" (народна назва важкого мотоцикла з ведучим колесом коляски). Хоч "кардани" й жеруть пального, наче вантажівка, але про всяк випадок їх тут зберігають на "хай будЕ".

А взагалі такої "щільності" мотоциклів ще не бачив. Вони різні - від старих "ИЖ" і "Днепр" с коляскою, до сучасних легких напівпластмасових "китайців".

Популярність дво- і триколісної техніки почалася ще з часу, коли трактористам треба було добиратися по 10-15 кілометрів на робоче місце у болота.

Заводський тепловозик віз робочу зміну вагончиком по вузькоколійці зі швидкістю, трохи більшою за пішу ходу. Не бажаючи нудотно трястися по кілька годин на день, хлопці пересідали на мотоцикли - кращого всюдихода годі шукати.

Щоб доїхати до тракторів хлопці пересідали на мотоцикли

Мотоциклом у Замглаї традиційно і сьогодні цікавиться кожен юнак. Певно, це спадкове?

А велосипедів - і рахувати не берись! Вони стоять скрізь - під під'їздами, біля парканів, під гаражами, на скотарні, біля магазинів ;

Половина мешканців ходять пішки, половина їдуть на роверах. Потім міняються.

Рами старих "Україн" і "Минсков" витерто до металевого блиску, бо ж на них постійно возять якісь мішки - з комбікормом, зерном, картоплею ;

Велосипеди тут порахувати нереально

"Калі я рабіу на заводі ;"

Хоч Замглай і постарішав за шість десятиліть свого існування, але молодь є.

Вечорами чутно дитячий сміх, дівчатка неспішно прогулюються "зграйками", хлопці гасають туди-сюди мотоциклами.

Щоправда, наповнюваність шкільних класів і садкових груп дедалі скорочується.

"Коли я закінчувала нашу школу у 1995 році, були паралелі - класи "А", "Б". І наповнюваність - по 20-22 людини. Зараз паралелей вже давно нема, а найменший клас - семеро дітей", - говорить заступник директора замглайської школи Світлана Чучвага. Але ж - то загальна тенденція.

у перший день мого перебування відверто проводжали мене очима хіба що діти

Є люди, які в цьому селищі народилися, відпрацювали на заводі, вийшли на пенсію й продовжують жити, пораючи худобу з городами.

Ніна Іванівна Міщенко вважає себе найстарішою мешканкою Замглая. Не за віком, а зі кількістю прожитих тут років.

Вона народилася у 1940 році в селі Буровка неподалік, а в 1943-му її мати, прихопивши дітей, перебралася у ті самі артільні бараки, у яких згодом поселилися перші будівельники майбутнього Замглая.

На заводі Ніна Іванівна з 18-річного віку й до пенсії. Працювала апаратницею. Кавалер Ордена трудової слави.

Ніна Міщенко, найдавніша жителька Замглая

У Замглаї дивна говірка - позначається близькість білоруського кордону.

"Калі я рабіу на заводі ;", "На базар їхати у нядзелю ;", "Яни шиють валянці ;", "По тєлявізору реклама ідє ;"

"Певно, білоруси, коли вашу вимову чують, то приймають за своїх?", - запитав я в чоловіка, років 50-ти.

"Та де! Те, що ми з України вони вловлюють з першого звуку, навіть ті білоруси, які самі геть російськомовні", - відповів він, трохи помовчав і хитрувато, з посмішкою, додав: - "А з твоєю вимовою (київською - авт.) ти для них взагалі будеш бандерою!"

Так би й слухав їхню говірку до нестями, але - час повертатися.

Від дня, коли вперше побував у Замглаї проїздом, минуло близько двох тижнів. Тоді я загорівсь якнайшвидше повернутися й "пошукати": а чи не знайду собі тут гарненького репортажу по те, як живе колишній "монопосьолок" найбільшого в Україні (а навіть є версія, що й у Європі!) торфобрикетоного заводу.

Знайшов репортаж! Певно, він тут давно на мене чекав ;

Вадим Петрасюк, журналіст, спеціально для УП.Життя

Фото автора, Олександра Красківського та з архіву селищної ради

Перейти на першоджерело

НАЙЦІКАВІШЕ ЗА СЬОГОДНІ


COVID-19

підтвер.:

175678

,

смертей:

3557

,

одужало:

77512


підтвер.:

31071628

,

смертей:

962688

,

одужало:

22657438

19:22

На Черкащині рейдери зі стріляниною захопили поле заради врожаю, було піднято спецназ

19:22

Врятувати 3000 солдатів, затиснутих на кордоні з РФ. Рейд. Ч. 1 – Олександр Порхун | Vоїн – це я

19:22

У Росії розповіли, як Лукашенко віддасть Москві величезний борг

18:56

Колишній в''язень Кремля Панов балотується на посаду міського голови Енергодару від 'ЄС'

18:56

Війська Росії знову порушили тишу, ЗСУ 'промовчали' – штаб ООС

18:56

США випробовують снаряд проти повітряних цілей

18:30

У зоні ООС - один неприцільний обстріл, вогонь у відповідь не відкривали, - штаб

18:21

СБА 'Новатор' покажуть з новим бойовим модулем озброєним 4 протитанковими ракетами

17:39

'Захватим весь Донбасс!' Российский политик призвал покарать Украину за неуступчивость по Минску

17:39

Новости Крымнаша. Выпуск #2123 за 20.09.2020 «Все проблемы пришли в Крым вместе с «русским миром» и '«референдумом»

17:39

У Києві влаштували акцію на підтримку бранців Кремля. Фото

17:25

Сущенко розповів, коли Україна звільнить Крим і Донбас

17:25

Росія та ОРДЛО заблокують всі питання, поки Рада не дозволить вибори на Донбасі, - Кравчук

17:25

Зеленський пояснив, чому приїжджі можуть управляти Києвом, і 'заглянув' в історію

17:25

Колишній мер Дебальцевого Бондарчук працює у таксі в Києві і розповідає пасажирам правду про Донбас: 'Росіяни зазвичай виправдовуються. Деякі просять вибачення'

15:45

В ЗСУ повідомили про смерть ще одного військового від коронавірусу

14:39

Тихановська 'прогнулася' перед Путіним

14:39

Аналогов нет, прорыв, когда уже россиянам надоест эта пластинка?

14:39

Президент Азербайджану Алієв: Вірменія готується до нової великої війни

14:39

Вадим Лукашевич: Россия перешла черту. Гаага для Путина неотвратима!

14:39

Кремль утримує понад сто українських політв’язнів

13:04

Міноборони про відсутність обстрілів з боку противника від початку доби 20.09.2020.

13:04

Бутусов: Якщо депутати не хочуть створення ТСК щодо 'вагнерівців' через відсутність допуску до держтаємниці, то навіщо вони ходять на роботу й отримують гроші. ВИДЕО

12:29

За що люди виходили на вулиці? Чому це приховували? Історія радянських протестів.

12:29

Не хворіти чи хворіти розумно?


Більше новин